Напрямки
У Китаї в усьому відчувається розмах: Велика Китайська стіна і теракотова армія з 8000 воїнів, чайна церемонія на півгодини, сотні страв китайської кухні і цілих чотири особливих райони: Гонконг, Тибет, Макао і Тайвань.
Як не парадоксально це звучить, Китай – країна для «товстосумів». Туристу з абсолютно будь-яким рівнем достатку дуже легко відчути себе тут Скруджем МакДаком і Скупим лицарем в одній особі. Наприклад, купивши для початку колекційний «Ролекс» за 10 баксів і пару «Лівайс», але вже трохи дорожче, доларів за 12, – і без всяких зневажливих оцінок «зроблено в Китаї». Потім, вдосталь потішивши самолюбство заможної людини, зайнятися собою на головному оздоровчо-відпочинковому курорті Китаю – острові Хайнань. І переконатися в тому, що фразу «не можна економити на своєму здоров’ї» сказав чоловік, який явно ніколи там не бував.
У країні є готелі світових і місцевих китайських «мереж». Українські туристи заселяються в основному в готелі 4-5*. Традиційна «зіркова» класифікація відноситься тільки до міжнародних «мереж», у китайських готелів є своя.
Наприклад, китайський заїжджий двір прирівнюється до європейських хостелів, будинок для гостей – до 2-3*, винний дім за рівнем стану номерів і сервісу приблизно відповідає 4*, а п’ятизіркові готелі не передбачені.
Рівень сервісу в китайських готелях нижче, ніж в Європі, а вартість розміщення для іноземних туристів вище, ніж для місцевих.
Середня ціна двомісного номера – близько 100 EUR на добу. Ночівля в готелі 2* обійдеться приблизно в 25-45 EUR, в «трійці» – в 45-70 EUR, в «четвірці» – в 90-120 EUR і близько 150-200 EUR в готелі 5*. Ціни залежать від регіону. У Пекіні або Гонконзі буде дорожче, ніж в Гуанчжоу або маленьких містах.
При оплаті рахунків в готелі з туриста стягується ще 10-18% від загальної суми «за сервісні послуги».
Напруга в електромережі стандартна – 220 В. Як правило, номери обладнані універсальними розетками. Якщо вона не підходить до розетки, перехідники знайдуться в обслуговуючого персоналу. Більшість розеток в Гонконзі зроблені під трьох контактні вилки «британського» типу. Адаптер коштує копійки, а в готелях його надають і зовсім безкоштовно.
Китайська кухня – поняття досить розпливчасте. За великим рахунком, це набір несхожих один на одного страв, які помітно відрізняються від регіону до регіону. У країні виділяють 4 головних «гастрономічних регіони»: Шаньдун, Сичуань, Кантон (Гуандун) і Фуцзянь – правда, кордони між ними дуже умовні і постійно порушуються. Скажімо, кухня Пекіна, хоч і відноситься до шандуньскої, але в ній є і ряд типово сичуаньських страв. Проте, певні відмінності є: кухня Шаньдуня характерна більш солоними стравами та безліччю світлих соусів. Сичуанська – безліччю міцних приправ, пряних і пекучих. Кантон відрізняється легкою обробкою страв і різноманітністю інгредієнтів.
Китай – батьківщина морозива. До Європи рецепт цього всіма улюбленого десерту потрапив разом з рецептом локшини завдяки Марко Поло.
У китайській кухні повсюдно використовують рис, сою і овочі. Неодмінно варто спробувати оригінальну китайську локшину: гумові спірохети з пачок «швидкого приготування» не йдуть з нею ні в яке порівняння. Також в Піднебесній популярні численні види пельменів. Більш екзотичні страви: суп з ласточкиних гнізд, смажені ведмежі долоньки і «лунхудоу» ( «боротьба дракона з тигром») – страва з дикої леопардової кішки і змії. У країні широко поширене світле і міцне рисове пиво – дешеве і якісне. Кращими сортами вважаються «Циндао» і «У-сін».
У Китаї важливо не стільки чаювання, скільки старовинний ритуал – чайна церемонія.
Головне випробування, яке чатує на іноземця в китайському ресторані, – «паличковий» етикет. Кодекс традиційного поглинання їжі «ін чайна стайл» досить великий і докладний, але, на жаль, не писаний. По-перше, брати їжу слід безшумно: стукання паличками по тарілці – доля тих, хто просить милостиню (а ось власне процес поглинання їжі, особливо локшини, зовсім не зобов’язаний бути тихим, навіть навпаки: будь-який, хто хоч раз був в автентичному китайському ресторані з аборигенами, зрозуміє, про що мова). По-друге, встромляти прилади в чашки з рисом категорично заборонено, так як це нагадує пахощі в храмі , а отже – навіває думки про перехід в інший світ. По-третє, нанизувати вислизаючі шматочки їжі на палички – моторошний моветон: це говорить про те, що ви так і не навчилися з ними поводитися. Втім, для бажаних гостей (якими є всі туристи Піднебесної) є і приємні бонуси. Наприклад, в рибній страві вам неодмінно запропонують голову – це ж найсмачніша частина!
Матеріали з сайту: tonkosti.ru
Найпростішим і найшвидшим способом буде політ на літаку, особливо якщо враховувати, що з України в Китай є прямі рейси. З київського Борисполя по понеділках, середах, четвергах і суботах відправляються безпосадочні рейси до Пекіна. Їх відправляють компанії «Aerosvit Airlines» та «Hainan Airlines». З усіх інших великих українських міст немає можливості дістатися до Китаю безпосередньо, доведеться робити 1-2 пересадки в Києві, Москві, Відні, Франкфурті-на-Майні, Дубаї і т. д. До речі, іноді переліт через Москву виявляється дешевше, ніж прямий з Києва до Пекіна. Крім того, туди можна відправитися поїздом, що теж, можливо, зменшить загальні витрати. Якщо необхідно добиратися до Шанхая, Гуанчжоу або будь-якого іншого міста Китаю, теж можна спочатку долетіти до Пекіна, а звідти продовжити подорож автобусом або залізницею. Хоча цей варіант, не знаючи китайської мови, краще залишити на крайній випадок.
З огляду на масштаби країни, переміщатися між віддаленими містами найзручніше на літаку. У країні 3 національних і 4 регіональних перевізника, а також безліч азіатських лоукостерів, ціни на квитки у яких починаються від 15 USD в одну сторону. Затримки і відміни рейсів не рідкість, так що, перш ніж висуватися в аеропорт, варто перевіряти статус вильоту.
Поїзд – теж зручний спосіб для подорожей по Китаю, в країні розгалужена мережа залізниць. Потяги – високошвидкісні експреси (350 км/год) і звичайні електрички. Розміщення – в м’якому або жорсткому купе, на м’яких або жорстких сидячих місцях або стоячи. Квитки можна бронювати за 5 днів до дати поїздки і тільки в одну сторону, зворотний квиток доведеться купувати вже на станції відправлення. Швидше за все розходяться жорсткі лежачі і сидячі місця, м’яке купе коштує в 2-3 рази більше жорсткого.
Високим людям подорожі по Китаю обійдуться дорожче. Для пасажирів зростом до 140 см в поїздах діє знижка 50%.
Невисокі люди (до 140 см) їздять за півціни, діти до 110 см – безкоштовно, якщо не займають окреме місце. Сервіс в китайських поїздах спартанський, але є квиткові каси для іноземців, де можна купити квиток без черги.
Міжміські автобуси в Китаї теж є, і вони трохи дешевше поїздів. Але і ризик їхати на старому автобусі без кондиціонера в компанії китайських селян, що сидять один у одного на голові, набагато вище. Втім, між великими містами зазвичай курсують і нові комфортабельні автобуси.
Громадський транспорт в містах перевантажений. У Пекіні, Шанхаї, Гуанчжоу, Гонконгу, Шеньчжені і Тяньцзіні є метро, автобуси і тролейбуси (працюють з 5:00-5:30 до 22:00-23:00). Квитки в метро продаються в касі на вході, в автобус і тролейбус – у кондуктора, а на приміських лініях – у водія. Вартість однієї поїздки – від 1 до 3 CNY, розрахунок часто можливий тільки готівкою. У великих містах є магнітні картки, наприклад IC-карта «Ікатун» (IC-card Yikatong).
Найзручніший спосіб пересування великими містами – метро, так як пробки на вулицях Китаю – це звичайне явище. На автобусних і тролейбусних зупинках є інформація про маршрути та розклад, але тільки на китайській мові.
Міжнародні водійські права в Китаї недійсні, право на водіння дають тільки ті, що видані в Китаї. Можна отримати тимчасові китайські права терміном дії 3 місяці. Як правило, цю послугу надають великі прокатні контори, зокрема, Hertz. Весь процес займає близько тижня і включає в себе оформлення паперів, медогляд і теоретичну підготовку. Останнє ігнорувати не можна, так як китайці не найакуратніші водії, і потрібно знати, до чого бути готовим на дорогах (перевищення швидкості, неправильне паркування та ін.). З документів знадобляться тільки закордонний паспорт і дійсне водійське посвідчення. Оренда автомобіля при таких розкладах обійдеться від 300 CNY за добу (або від 65 CNY за годину), додатково потрібно буде оплатити страховку і заставу.
У Китаї також можна орендувати автомобіль з водієм. Невеликі місцеві компанії дешевші (від 500 CNY за добу). Великі міжнародні прокатні контори пропонують авто за ціною від 800 CNY за добу, але зате практично всі водії говорять по-англійськи, а деякі і по-російськи.
Таксі – найбільш комфортний варіант для іноземця. Кожна машина обладнана лічильником, вартість поїздки починається від 10 CNY за перші 4 км і далі 1-2 CNY за кожен наступний. Найвищі тарифи у таксі, які «чергують» біля готелів, якщо відійти хоча б на сусідню вулицю, поїздка обійдеться рази в 1,5 дешевше.
Крім звичайних таксі, в Китаї популярні велорикші (sanlunche) – триколісні велосипеди. Вони обходяться дорожче авто, зате колоритні і вміють об’їжджати пробки. Ціна залежить не тільки від відстані, але і від ваги пасажирів. Лічильників в велорикшах немає, про вартість поїздки варто домовитися до посадки.
Велосипеди – досить популярний вид транспорту в Китаї. Пункти прокату є при готелях і в туристичних офісах. У прокатних конторах великі рідко бувають новими, а шолому та іншого захисту іноді і зовсім не видають. Так що обов’язково перевірте технічний стан велосипеда, як мінімум, гальма. Година оренди коштує приблизно 5 CNY, добу – 20-60 CNY. Крім того, в залежності від моделі, з вас візьмуть заставу в розмірі 400-500 CNY. Велопарковки в Китаї зазвичай платні – 0,5-1 CNY за годину.
Якщо ви плануєте кататися багато, досвідчені мандрівники рекомендують не орендувати велосипед, а купити новий. Ціни на непогані гірські моделі починаються від 300 CNY. При бажанні в кінці поїздки велосипед можна буде продати.
Langfang (50.13km)
Mentougou (27.09km)
Tongzhou (21.72km)
Shunyi (31.72km)
New Taiwan dollar, $
27.05 ¥
25 ¥
+886
